Деякі відомості з теорії або що треба з’ясувати учителю, який збирається працювати за спецкурсом «Навчаємося мислити та спілкуватися на уроках математики»

1308

Проблеми, які піднімаються програмою «Навчаємося мислити та спілкуватися на уроках математики» мають відношення до багатьох галузей не лише математичного знання, а й соціальної психології, культурології, історії, психології, педагогіки, однак вводити описання всіх використаних закономірностей, ознак, принципів, введення визначень і повного теоретичного обґрунтування – чи варто? Чи дійсно маленька книжечка може дати відповідь на всі запитання? Не кажучи вже про обмеженість книги. У списку літератури вказано основні джерела – Ви, шановний читач, можете їх знайти у бібліотеці і ознайомитись. Але основні положення, які покладено у основу розуміння проблем, що виникли під час роботи за спецкурсом, наведемо.

Головною проблемою сучасної української освіти фахівці вважають неадекватність освітньо-виховної системи і суспільних потреб культурного розвитку та соціалізації вихованців. Подібна неузгодженість негативно впливає на якість освіти як такої, і культурного розвитку країни взагалі. Це зумовлює встановлення певних поглядів на роль культури і використання культурологічних цілей і методів у освітньому процесі.

Розглянемо культурологічний аспект дослідження, вважаємо, що культура – це контекст, у якому відбувається становлення особистості. «Педагогічний енциклопедичний словник» (М., 2002.) подає ґрунтовне тлумачення культури як складного міждисциплінарного загально методологічного поняття і акцентує на його педагогічній основі. Ядро культури складають загальнолюдські цілі і цінності, а також засоби їх сприйняття і досягнення. Але це всезагальне явище засвоюється і відтворюється кожною людиною індивідуально, без певної автоматичності.

При такому погляді на культуру недивним є визначення серед переліку ключових компетентностей – культурну (здатність жити і взаємодіяти з іншими в умовах полікультурного суспільства, керуючись національними і загальнолюдськими духовними цінностями). Складовими культурної компетентності школярів визначають:

  1. знання, які охоплюють сфери взаємодії культури з природою, суспільством, людиною, мистецтвом;
  2. вміння оцінювати явища культури, формувати власну позицію;
  3. володіння методами інтелектуальної діяльності, творчості, логічного мислення, самоосвіти, методами адекватної самооцінки, здатністю толерантно ставитись до іншої людини з її особливим світом культури.

Побудова спецкурсу з математики також має враховувати певні культурологічні закономірності, допомагаючи тим самим кожній дитини визначити місце культури в математиці і математики в культурі, а також власне місце у розумінні глобальних проблем. Виконати ці задачі можна на базі певних психолого-педагогічних засад і за допомогою певних засобів і способів.

Якщо взяти до уваги учасників навчально-виховного процесу – педагога і учня, то спосіб і засіб, який дозволяє цим світам перетнутися, — це спілкування. Саме завдяки спілкуванню, побудованому на певних закономірностях, відбувається взаємодія, однак не завжди обидві сторони приділяють цьому процесу значення, вважаючи, що спілкування є природнім процесом, не потребуючим серйозної уваги. Спробуємо розібратися чи дійсно це так.

В якості визначення візьмемо, наприклад, трактування Шевандрина Н.І. Спілкування – складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який породжено потребою у спільній діяльності і який включає в себе обмін інформацією, виробітку єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини. Як бачимо без розуміння закономірностей цього складного процесу формувати у дитини «уміння спілкуватися» досить важко.

Якщо Ви, шановний читач, математик, то краще розумієте визначення, аксіоми і теореми, однак все людське знання побудовано таким самим чином, через визначення, твердження (істині або хибні), правила і закономірності. Саме цей підхід до будь-якого знання людства, зокрема математичного, превалює у побудові спецкурсу. І тому введені нижче соціально-психологічні функції спілкування і сторони процесу спілкування сприймайте як базові знання для вирішення більш складних задач.

Соціально-психологічні функції спілкування:

  • прагматична, яка реалізується при взаємодії людей в процесі спільної діяльності;
  • формуюча, що виявляється в процесі формування та змін психічного обліку людини під час спільної діяльності;
  • функція підтвердження, виявляється у можливості людини пізнавати, стверджувати, підтверджувати себе у процесі спілкування з іншими людьми;
  • функція організації і підтримки міжособистісних стосунків, проявляється у встановлені системи стосунків між людьми від інтимно-особистісних до ділових;
  • внутрішньо особистісна функція, реалізується в спілкуванні людини з самим собою (через внутрішнє чи зовнішнє мовлення, побудованого за типом «діалог»)

Наведені функції зумовлені багатоплановістю процесу спілкування і більш зрозумілі, якщо розібратися із трьома складовими спілкування комунікативна, інтерактивна, перцептивна. Комунікативна складова відповідає за обмін інформацією (уявленнями, ідеями, інтересами, почуттями, настановами тощо), інтерактивна – за взаємодію між учасниками спілкування, організацією спільної діяльності і перцептивна – за сприйняття і порозуміння людьми одне одного через пізнання себе, партнера по спілкуванню, встановлення емоційних стосунків. Як бачимо, всі складові спілкування присутні у навчально-виховному процесі і вони зумовлюють таке поняття як «педагогічне спілкування». Оскільки досить зрозумілим є виокремлення спілкування у навчально-виховному процесі серед всього багатогранного спектру можливих спілкувань.

Під педагогічним спілкуванням будемо розуміти встановлення контакту з учнями, професійний вплив педагога на учнів, спрямований на оптимізацію навчально-виховної діяльності та особистих стосунків із ними. Оптимальним, воно стає тоді, коли, за словами О.О.Леонтьєва, «створює найкращі умови для розвитку мотивації учнів і творчого характеру навчальної діяльності, для правильного формування особистості школярів, забезпечує сприятливий емоційний клімат навчання, забезпечує керування соціально-психологічними процесами в дитячому колективі і дозволяє максимально використовувати в навчальному процесі особистісні особливості учителя».

Як легко помітити, саме творчий підхід може дозволити зробити педагогічне спілкування оптимальним. Неможливо осягнути неосяжне скажете Ви, шановний читач, але спробувати можна за допомогою педагогічної творчості. Під педагогічною творчістю найчастіше розуміють оригінальне і високоефективне вирішення вчителем навчально-виховних завдань, збагачення теорії й практики виховання і навчання.

Праця вчителя, з одного боку досить регламентована суспільством – Держстандарт, програми, підручники, традиційні методики, єдині вимоги до будь-чого, що робить учитель, а з іншого – вимагає постійного особистого творчого підходу. Творчість у роботі працівника освіти не зажди може проявитися, наприклад, якщо людина обирає шлях виконання соціального замовлення «у правильній формі» — працювати «як всі», виконуючи окреслені вимоги, виконувати «план» по оцінках тощо. Нічого поганого в цьому немає, будь-який технологізований підхід оптимізує роботу виробництва. Однак при цьому важко говорити про особистість, оскільки стандартизація нівелює цінності кожного окремо взятого учасника навчально-виховного процесу. І це проблема, яка непокоїть більшість освітян, так часто можна почути, а як же ж ми – конкретні, а не абстрактні учителі, діти з мікрорайону, батьки безробітні тощо? І з’ясовується, що вирішити проблеми на місці неможливо без творчого підходу. Тому учитель – людина, апріорі, творча, але дехто більше, дехто менше і в залежності від розвинутості фантазії, наявності досвіду, особистих переконань розв’язують вони велику кількість проблем, на перший погляд, невирішальних.

Традиційно основними напрямами педагогічної творчості визначають:

1. удосконалення предметного змісту навчання (створення програм, укладання оригінальних підручників);

2. удосконалення методу навчання (побудова його принципових теоретичних засад і створення конкретних методик).Теоретичне обґрунтування нового методу навчання вимагає високого рівня знань, здібностей, спеціального спрямування інтересів і, фактично, є однієї з форм наукової творчості. Щодо створення конкретних методик навчання, то саме тут відкривається широке поле для більшості учителів;

3. практичне вирішення методичних проблем. Організація власної діяльності і діяльності учня на уроці, керування емоційною атмосферою уроку;

4. гуманістично спрямована особистісна взаємодія з учнями з метою фасілітації (від англ. facilitation – полегшення, допомога) їх розумового та морального розвитку. Розкриття та реалізація особистісного потенціалу, успішної адаптації до школи, її вимог, до життя в колективі ровесників. Як легко помітити, поле для реалізації творчого потенціалу у вчителя доволі багате. В даній роботі пропонується оволодіти вже побудованим конкретним методом в рамках окремої навчальної дисципліни – математики, на базі гуманістично спрямованої особистої взаємодії з учнями.

Тут ми впритул підійшли до особистості учня, як же побудувати саме особистісну взаємодію? Лише на розумінні психологічних особливостей дітей віком 10 – 11 років. Дослідження психологів свідчать, що в цей період діти стикаються і віковою кризою, змінюється так звана провідна діяльність з навчальної, притаманної дітям 7-9 років, на суспільну діяльність, притаманну дітям 10 – 14 років. Суспільна діяльність, так само як і навчальна відіграє у житті дитини важливу роль. Якщо навчальна діяльність є запорукою пізнання світу, то суспільна діяльність дозволяє дитині пізнати культуру, традиції суспільства і себе в цьому суспільстві – починається процес соціалізації. Ви бачили як змінюються діти у 7, 8 класі, це стає найскладнішим періодом роботи з ними. Діти експериментують зі спілкуванням повною мірою, причому досить часто такі експерименти не мають ніякого відношення до навчання. А трохи раніше – у 5-6 класі є шанс залишити спілкування у навчанні, дати учням можливість поєднати експерименти у спілкуванні і навчання, зробити спілкування рухомою силою навчання.

Таким чином, гіпотеза полягає в тому, що на базі культурологічного підходу за умов реалізації зазначених вище психолого-педагогічних засад засобами закладеними у спецкурсі «Основні способи роботи і комунікації на уроках математики» можна створити позитивну атмосферу на уроках математики, зробити процес навчання математики творчім, що значно підвищить ефективність і якість всіх уроків, які проживає творчій учитель з творчою дитиною.

автор публикации: Руденко О.В., учитель математики

Частина книги «Навчаємося мислити та спілкуватися на уроках математики» (2007)